З 9 квітня на великих екранах країни стартував показ стрічки Артема Литвиненка “На драйві”. Автори позиціонують проєкт як перший вітчизняний пригодницький екшн, присвячений культурі автоспорту.
Сюжет розгортається навколо двох друзів – випускників школи Дена та Арта. Їхні ролі виконали Іван Довженко та Едуард Поляков, які раніше вже працювали разом у проєкті “Мавка. Справжній міф”. Дія відбувається у прифронтовому Харкові, де підлітки намагаються знайти розраду серед постійних сирен та обстрілів. Випадкова знахідка – підземна парковка зруйнованого торговельного центру – стає для них ідеальним місцем для організації нелегальних заїздів на покинутих автівках.
Герої залучають однокласників для онлайн – трансляцій та збору ставок, перетворюючи хобі на бізнес. Згодом у їхньому колі з’являється Аліса (Іоланта Богдюн) – майстерна водійка, яка вносить розлад у стосунки друзів.
Реальність підлітків під час війни та технічні досягнення знімальної групи
Кінокритикиня Олександра Поворозник у матеріалі для Суспільне Культура зазначає, що фільм демонструє специфічне світосприйняття сучасної молоді. Режисеру вдалося зафіксувати азарт змагань та пояснити, чому герої прагнуть небезпеки, попри технічну перевагу візуального ряду над сценарієм.
Хоча “На драйві” на перший погляд нагадує локальний варіант “Форсажу” з його атрибутами у вигляді блискучих машин та дівчат на старті, він має глибше підґрунтя. Стрічка аргументує втечу персонажів від дійсності через постійний тиск війни.
Війна присутня фоном у кожному кадрі: вона перериває романтику звуками тривоги та диктує мотивацію. Наприклад, один із друзів (персонаж Богдана Морошана) погоджується на монетизацію перегонів саме через руйнування сімейного бізнесу – батьківської чебуречної, в яку влучив російський снаряд.
Поєднання підліткового драйву з трагічним історичним контекстом є головною перевагою фільму, що дозволяє закрити очі на певні драматургічні помилки.
Технічний бік проєкту став несподівано якісним, враховуючи складність зйомок екстремального спорту. На відміну від голлівудських гігантів на кшталт Apple TV+, українська команда працювала з обмеженим бюджетом в умовах війни.

Творцям вдалося передати і тисняву прифронтового міста, і динаміку перегонів. Глядач відчуває гуркіт двигунів та тертя шин; боліди ефектно долають складні віражі паркінгу, створюючи відчуття реальної загрози на кожному повороті.
Операторська робота та монтаж визнані найсильнішими сторонами картини. Навіть люди, далекі від автоспорту, можуть оцінити високий рівень візуалізації небезпечних маневрів на трасі.
Проте сценарій суттєво програє картинці, коли справа доходить до розкриття внутрішнього світу героїв. Заявлені конфлікти та особисті драми поза межами треку виглядають дещо поверхнево, не виходячи за рамки стандартних жанрових шаблонів.
Автори сценарію, серед яких Сергій Коротун та сам Артем Литвиненко, не змогли переконливо показати хімію у любовному трикутнику. Глядачеві важко повірити в емоційний зв’язок між персонажами, попри їхні складні взаємини.
Постать антагоніста, якого зіграв Юрій Кулініч, здається функціональною – він присутній у сюжеті лише для дотримання канонів жанру, де обов’язково має бути лиходій. Недостатня робота з мотивацією персонажів стає помітним мінусом стрічки.
Окремої уваги заслуговує змарнований потенціал історії персонажа Богдана Морошана. Його герой – кримський татарин, який двічі втрачає дім: спочатку в 2014 році в Криму, а потім у 2022-му під Харковом.
Ця життєва лінія, надзвичайно актуальна для сучасного українського суспільства, у фільмі прописана лише схематично. Вона губиться за розважальними елементами, що позбавляє стрічку необхідної глибини.
Так само автори лише побіжно торкаються теми політичних суперечок у родинах підлітків. Зрештою все зводиться до банальної боротьби за увагу дівчат: “популярної красуні” та “загадкової бунтарки”.

У підсумку “На драйві” залишається візуально привабливою, але внутрішньо недопрацьованою спробою створити актуальне пригодницьке кіно. Сміливість підняти тему війни в екшні не реалізувалася повною мірою через слабку драматургію.
Слабкий сценарій та обмежений емоційний діапазон молодих акторів завадили фільму стати справжнім проривом. Проте він залишається важливим прецедентом у спробах осмислення сучасної української реальності через призму розважального жанру.
Більше культурних новин та оглядів можна знайти на ресурсах Суспільне Культура.
Редакція нагадує, що авторські колонки та рецензії представляють суб’єктивний погляд критиків.
Стежте за оновленнями у Facebook, Instagram та Telegram, а також на платформах YouTube і TikTok.
Якщо у вас є важлива тема для обговорення, надсилайте свої пропозиції на електронну пошту або пишіть у приватні повідомлення соцмереж видання.


